пошук:  

>> Футулуйчук Василь: Українська Галицька армія: військово-патріотичне виховання та вишкіл (1918-1920 рр.) / 14.html

Текст-індекс >>

Авторська сторінка
Опублікував:  futuluichukv

 

4.4. Культурно-освітня робота в армії і серед населення

Нагальні завдання військово-патріотичного виховання вимагали посиленої просвітницької роботи серед старшин і стрільців. На відміну від Легіону УСС, де загальний рівень освіти був досить високим (згадаймо, що в його лавах служило 38% інтелігенції), у понад 100-тисячній армії немало стрільців були малописьменними. Освітянства довелося запозичити з українського легіону часів Першої світової війни.

Командування Легіону (зокрема його командир полковник Г.Коссак, а ще більше командант кошу УСС отаман Н.Гірняк) вважало за необхідне насамперед підвищити недостатній рівень освіти поповнення, яке приходило до Легіону вже в ході війни (всього через нього пройшло 9400 осіб). З цією метою при коші і вишколі засновано курси для малописьменних, на яких проводилися планові навчання. Учителями були стрільці і старшини - недавні педагоги. М.Угрин-Безгрішний згадував, як у порозумінні з командуванням Легіону при Коші засновали гімназійний курс. До нього зараховувалися стрільці - учні середніх шкіл, котрі не підлягали призову і прийшли добровільно. Отже, на початку червня 1915 р. й розпочала діяльність власне військова гімназія під керівництвом четаря УСС С.Прідуна. "Не тільки крісом, - говорив він своїм першим учням, - а й наукою зможете ви прислужити своїй любій батьківщині під хвилю, коли вона найбільше потребує цього!" [248, с.8].

Заняття проходили після військових вправ. Навчалося 147 стрільців - 82 у коші і 65 у вишколі. Серед них були й виздоровці. Заняття за програмою V-VIII класів гімназії проводили досвідчені педагоги - старшини Н.Гірняк, С.Прідун, С.Никифоряк, І.Гуцуляк, Л.Смулка. Варто зауважити, що представник штабу корпусу полковник Вараді, ознайомившись під час інспектування Легіону з діяльністю гімназії, схвалив ініціативу українців, адже таких закладів в австрійській армії не було. Восени 1915 р. 30 січовиків виїхали до Станіслава й успішно склали іспити в українській гімназії. А до кінця 1916 р. близько 100 стрільців і підстаршин завершили гімназійний курс [248, с.29]. Незважаючи на воєнні часи, командування Легіону УСС спромоглося організувати Комісію військових абітурієнтів при станиці УСС у Відні. До неї прибували з фронту матуристи і після коротких установчих зборів (керівник - підхорунжий Іван Опока, згодом член Повстанського Комітету у Києві; розстріляний 1921 р. органами ЧК) складали іспити [47, с.10-13].

Досвід просвітницької роботи в Легіоні УСС і його вплив на військово-патріотичне виховання стрілецтва здобув належне продовження. 24 січня 1919 р. заступник військового міністра ЗУНР отаман П.Бубела в порозумінні з міністром освіти П.Артимовичем видав розпорядження, згідно з яким воякам надавалося право пройти короткий курс навчання в українських гімназіях Станіслава та Коломиї і скласти іспити за відповідні класи. Стрільці і підстаршини, колишні гімназисти VII-VIII класів, навчалися 6 тижнів у Станіславі, а V-VI класів - 10 тижнів у Коломиї. Право відпусток надавалося командирам частин [183. Арк. 12]. Хоча воєнні обставини суттєво перешкоджали, розпорядження ДСВС виконувалися. Зокрема наказом Окружного військового команданта Ф.Примака з коломийської залоги відпущені на навчання 6 стрільців на 10 тижнів і 24 стрільці і підстаршини - на 6 тижнів до Станіслава [183. Арк.45]. Варто зауважити, що цим заходам сприяла необхідність готувати командні кадри, адже звання хорунжого у Галицькій армії згідно з наказом ДСВС від 16 січня 1919 р. присвоювалося лише за наявності середньої освіти [22. Ч.5. С.7]. З перших днів існування армії за ініціативою окремих командирів творилися курси для неписьменних і малописьменних - головно в запільних частинах, запасних полках і куренях. Та коли навесні 1919 р. Галицька армія стрімко зросла й перевищила стотисячний рубіж, малописьменність стала справжньою проблемою. Тож 14 квітня командувач і начальник штабу Галицької армії - генерал Омелянович-Павленко і полковник Курманович - підписали наказ про організацію освіти в армії: "В ціли скріплення національної свідомости, підйому духа і віри у власні сили та зміцнення карности серед частин на фронті рішенням НКГА розвинути народну освіту на фронтах Дієвої Армії". При штабах галицьких корпусів впроваджено спеціальну посаду - старшини-референта освіти, а у бригадах - секції на чолі зі старшиною, який мав досвід педагогічної роботи. Зверталась особлива увага на освітню роботу безпосередньо в куренях і сотнях, де слід було створити спеціальні гуртки освіти, читальні; зокрема рекомендовано "гурткам і читальням дати назву наших славних героїв Галицької армії, наприклад, Читальня ім. отамана Осипа Микитки та ін." Пропонувалося регулярно організовувати колективні читання армійської преси, патріотичної літератури. "Ся праця буде мати успіх тільки тоді, - підкреслювалось у наказі, - якщо для цієї справи віддадуть ведучі її ціле серце і пожертвують свій вільний час - тим доложать багато цеголок для сильної будови Української Народної Республіки" [183. Арк.9].

Згодом військове міністерство ЗУНР уживало деяких конкретних заходів для вдосконалення організації просвітницької діяльності безпосередньо у військових частинах - як на фронті, так і в запіллі. Наказом від 28 квітня створено чітку структуру: при НКГА - Бюро освіти, в корпусках, бригадах і ОВК - освітні секції. Бюро освіти складалося з освітньої і видавничої секцій. Його найважливішим завданням було виховання національної свідомості, "скріплення самостійницької ідеї і віри у власні сили…, піддержувати карність в рядах козаків і старшин… з'ясовувати нашу політику і економічні програми". Бюро мало обов'язок організовувати освітні заклади і контролювати їх діяльність, засновувати в корпусах, бригадах, ОВК й окремих частинах запілля бібліотеки, гуртки, влаштовувати лекції і бесіди, перегляди кінофільмів [183. Арк.125].

Корпусна секція (двоє звільнених старшин під проводом заступника командира корпуса і фахового референта) зобов'язана була організовувати і контролювати освітню й культурну роботу у частинах, призначати безпосередніх керівників усіх ділянок, складати звіти за кожну декаду.

Бригадна секція (1-3 старшини, без звільнення від основних обов'язків, під проводом референта) мала вести курси для неписьменних і малописьменних, організовувати в куренях читальні, похідні бібліотеки, аматорські гуртки, лекції і бесіди на суспільно-політичні теми. Враховуючи, що ця ланка перебувала безпосередньо у середовищі стрілецтва, на бригадну секцію покладалося завдання "стежити за духовним станом частин, реагувати на всі зауваження, нарікання, скарги.., наглядати за відносинами між старшинами і мужвою" [183. Арк. 125 зв]. Наказом визначалося, які культурно-освітні структури повинні працювати у куренях, сотнях, батареях, ескадронах, шпиталях тощо, зокрема освітні гуртки „ під проводом свідомих довірених людей ", читальні, хорові гуртки. У підрозділах слід було проводити регулярно бесіди, "обговорення біжучих питань". Старшини мали "стежити за думками в сотнях…, вести активну пропаганду, підносити національну свідомість, зміцнювати дисципліну і порядок серед товаришів", складати тижневі звіти [183. Арк.126].

Особливо важливе місце у цій роботі ДСВС відводив Окружним військовим командам, де проходили початковий вишкіл молоді стрільці із запасних частин і де були сприятливіші умови, ніж на фронті. "Для найглибшого почуття обов'язку і народної свідомості серед вояків, - писав у наказі виконуючий обов'язки військового міністра отаман П.Бубела, - уладити Окружним Військовим Командам негайно просвітну роботу над військом у своїх округах. Провід у тій роботі поручать по можливости таким старшинам, що вже під час війни займалися під'ємом духа, брали участь у просвітницькій роботі між військом, або перед війною між народом" [22. Ч.12. С.3]. Отож всі команданти повинні були утворити, насамперед у запасних полках і куренях, читальні й курси для неписьменних бійців, через які пропустити усіх, хто перебував там більше місяця. Для проведення науково-популярних лекцій і занять рекомендувалося залучати місцеву інтелігенцію. Кожні два тижні належало детально звітуватися.

Немає сумніву, що просвітницька робота у Галицькій армії, незважаючи на неповну реалізацію намірів командування у зв'язку з воєнними обставинами, зіграла важливу роль у піднесенні національної свідомості, вихованні патріотичних почуттів стрілецтва. Система вишколу й виховання, впроваджена у Галицькій армії, передбачала широке застосування історичних традицій і надбань української національної культури, в арсеналі яких були література і народний фольклор, образотворче мистецтво і музика, зокрема пісня. Стрілецька пісня стала одним із характерних і важливих чинників військово-патріотичного виховання вояків Галицької армії доби визвольних змагань. Вона була виявом і висловом української визвольної ідеї, відтак потужним засобом впливу на стрілецтво, формування у нього високих морально-бойових якостей. "Батьківщина, честь і слава - ці найвище цінені вартості кожної людини становлять основний зміст бойової і національно-політичної тематики стрілецьких пісень, - писав історик С.Ріпецький. - Стрілецька пісня, як культурно-національний чинник, стала в історії українського народу політичним фактором…" [207, с.143].

Пісню поета і театрального діяча Степана Чарнецького "Гей, у лузі червона калина…" співали перші збройні формування Українських січових стрільців, коли йшли на фронт у битви з військами царської Росії. Вона стала їх гімном, оскільки виразно проголошувала головну мету галицького стрілецтва у світовій війні - визволити Україну з московської неволі. Ця пісня-гімн, за влучним висловом І.Дурбака, "започаткувала преславну епопею Українських січових стрільців, що тривала повних шість років, від серпня 1914 до травня 1920 року [78, с.55].

Слід відзначити, що видатний письменник і поборник національної ідеї незалежної України Іван Франко звертав увагу на виховне значення української пісні. Коли ще 1906 р. засновник "Січі" К.Трильовський видав у Чернівцях "Збірник пісень патріотичних і січових", куди увійшли національний гімн "Ще не вмерла Україна" й Франкові „Не пора" і "Розвивайся ти, високий дубе", Каменяр дуже схвально висловився щодо його появи: "Такі збірники патріотичних пісень, - говорив він, - підбадьорують людей, піддержують у них надію на кращу будуччину". До речі, січова тема була й у творчості І.Франка [95, с.14-15].

Отож першими піснями, які взяли зі собою у серпні 1914 р. на війну січові стрільці, й були "Гей, у лузі червона калина", "Не пора". Та серед стрільців і старшин Легіону було чимало обдарованих поетів і композиторів, які у фронтових окопах, запільних частинах створили власні стрілецькі пісні, що збагатили українську культуру потужним пластом. Біля їх витоків став підхорунжий Михайло Гайворонський, який, за висловом мистецтвознавця М.Головащенка, "належав до того патріотично настроєного покоління, яке не відкладало на майбутнє духовного відродження України…" [41]. Вже під час карпатських боїв 1914-1915 рр. він створив низку пісень на слова підхорунжих Р.Купчинського, Ю.Шкрумеляка, Ю.Назарака. Водночас у Коші і Вишколі появилися пісні четаря Л.Лепкого, підстаршин Г.Труха, А.Лотоцького і А.Баландюка.

"Стрілецька команда дуже швидко зрозуміла, - згадував один із когорти поетів-пісенників Роман Купчинський, - що Стрілецтво, а з ним і цілий нарід потребує воєнних пісень, що без них історія визвольних змагань була б неповна та що треба дати змогу музі підійти до Стрілецтва. З тією метою основано Пресову Кватиру УСС, до якої відкомандовано тих, хто вищував творчі здібності" [142, с.11]. Автор слушно зауважував, що завдяки мудрому рішенню командування Легіону УСС створено Пресову Кватиру, де зосереджено основні творчі сили стрілецтва. З весни 1915 р. започатковано видання періодичної преси, яка поширювала поетичні твори січовиків, у Коші створено прекрасний стрілецький хор під керівництвом Л.Гринішака. Зусиллями М.Гайворонського засновано духовий оркестр, який існував до весни 1920 р. До речі, створено згодом ще два: навесні 1918 р. - при Вишколі УСС і в січні 1919 р. - у I-й бригаді УСС Галицької армії. За часів ЗУНР М.Гайворонський був призначений головним капельмейстером усіх оркестрів Галицької Армії, а після об'єднання з Армією УНР, улітку 1919 р., очолив оркестрову службу обох армій [28, с.12-14].

Командування Галицької Армії створювало сприятливі умови для творчої діяльності талановитих вояків, що зумовило розквіт стрілецької пісні. Воно чітко усвідомлювало її сильний емоційний вплив на стрілецькі маси. "Пісня найкраще єднала наші молоді душі, - згадував колишній курсант Золочівської старшинської школи УГА 1919 р. М.Островерха. - Йшли на справи - співали, верталися із справ - співали. Все населення міста, на вулицях, що ми проходили, з бальконів і з вікон приглядалося нам і прислухувалось нашій пісні: небо і сонце - і ми співали весною!" [192, с. 24]. Як бачимо, пісня виступає надзвичайно цінним чинником згуртування колективу стрілецьких сотень і куренів, підрозділів інших родів військ, особливо похідні й маршові пісні з їх бадьорим ритмом і піднесенням, як "Гей, там на горі Січ іде" (слова К.Трильовського, музика народна). Підіймала настрій і патріотичні пристрасті маршова пісня "Ми йдемо в бій" (слова Р.Купчинського, музика М.Гайворонського) [86, с.23-24].

Якось у березні 1915 р. відомий письменник Осип Маковей надіслав полковникові Г.Коссаку листа, в якому писав: "Посилаю нашим стрільцям новий марш, слова мої, музика народня… Буду тішитися, коли марш сподобається" [83, с.386-387]. До листа докладалися текст і ноти маршової пісні "Хто живий, вставай боронити край".

Мистецтвознавець Я.Михальчишин відзначав: "Стрілецькі пісні є достовірними свідками минулої слави та змагань народу за самостійність. Вони були тим джерелом, яке живило і скріплювало духовні сили народу в нестримному леті до волі" [117. С.31]. Дійсно, у стрілецькій творчості доби визвольних змагань 1914-1920 рр. знайшли відображення усі основні віхи історії бойового шляху Легіону УСС і Галицької Армії. Особливо багато пісень створено січовими стрільцями в роки Першої світової війни. Ця добра традиція продовжувалась у Галицькій Армії. Щоправда, на першому етапі, коли їй протягом 9 місяців довелося відбивати натиск Польщі і Румунії, Пресова Кватира Легіону УСС була розв'язана. Її працівники взяли в руки зброю: Л.Лепкий очолив кінну сотню Першого корпусу, М.Гайворонський став капельмейстером УГА, Р.Купчинський редагував газету, як і А.Баб'юк (Ірчан). Але й у несприятливих умовах, до відновлення Пресової Кватири, стрілецькі пісенники продовжували творчу діяльність. У їхній творчості відбилися героїчні і трагічні сторінки нашої історії. Зокрема під час блискучої червневої 1919 р., наступальної Чортківської операції народилася пісня Л.Лепкого "Ми йдем вперед". [170, с. 55-56]. Повною драматизму була пісня Р.Купчинського "Ой, та зажурились Стрільці Січовії", написана в час відступу Галицької армії із батьківської землі за Збруч у липні 1919р. [170, с. 80].

Галицька стрілецька пісня стала культурно-національним надбанням усієї України. Улітку 1918 р. патріотичні бадьорі пісні галицьких січовиків будили зросійщені села й міста Наддніпрянщини, викликало у населення загальну радість і натхнення. "Та це ж наша пісня…, наше військо, наші прапори українські", - писала про свої почуття тих днів Софія Тобілевич [240, с.43]. Подібні емоції викликали у наддніпрянського населення й перебування серед них військ Галицької армії від липня 1919 до квітня 1920 р. Відомі композитори М.Леонтович, К.Стеценко, Л.Ревуцький займалися обробкою стрілецьких пісень, які увійшли в репертуар української капели Олександра Кошиця. Адже патріотичний зміст стрілецьких пісень був висловом національно-державницьких устремлінь народу по обидва береги Збруча. Отже, стрілецька пісня виступає у трьох іпостасях: 1. Як важливий і ефективний чинник військово-патріотичного виховання особового складу Галицької Армії. 2. Як надзвичайно цінний чинник згуртування військового колективу, виховання у воїнів честі і гордості за свою частину, підрозділ. 3. Як чинник піднесення національної свідомості і гордості за свою армію серед населення місць дислокації.

"Найвищим і найбільш почесним завданням стрілецьких пісень, - зауважував В.Витвицький, - було вирівнювати і улегшувати крок молодому повному ідейного виснаження українському вояцтву. Вони стали невід'ємною частиною відроджених військових традицій нашого народу. Започатковані у найдальшій частині українських земель, на Закарпатті, стрілецькі пісні проломили кордони і стали загальноукраїнським добром" [21, с.366]. Вони були важливим національно-виховним чинником усього українського народу після втрати ним незалежності, підтримували незламну моральну силу і віру народу у щасливе майбутнє. "Найкращим національним скарбом ми привикли вважати пісню й музику", - писав великий громадянин України Михайло Грушевський [51, с.25].

Справді, культурно-освітня праця серед населення у місцях дислокації Легіону УСС і його частин - Кошу і Вишколу - були доброю і постійною традицією українського стрілецтва. Вона розпочалася ще із Закарпаття у перші місяці війни, де січовики зав'язували дружні стосунки з населенням своїми стрілецькими піснями, спільними богослужіннями. Після передислокації навесні 1915 р. в Галичину особливо активну роботу проводили Кіш і Вишкіл, де зосередилося чимало здібних фахівців, діяла Пресова Кватира. Стрільці влаштовували по селах читальні "Просвіти", спільні Шевченківські та релігійні свята. Оркестр М.Гайворонського, хор Л.Гринішака, аматорська драматична трупа виступали з концертами для селянства, і навіть у містах - Львові, Станіславі, Стрию, Дрогобичі, Калуші та ін. "Українські Січові Стрільці, - зауважував активний діяч Пресової Кватири Ю.Шкрумеляк, - мають в історичних своїх збройних виступах на свій рахунок і своєю кров'ю записані світлі воєнні подвиги, такі як Маківка, Ключ, Лисоня й інші, що перейшли до традиції недавніх великих змагань народу. Наряду з цим може для майбутності буде цінніше і важніше їх культурно-освітня праця та надбання" [276, с. 152]. Найефективніше ця робота була організована січовими старшинами Д.Вітовським, М.Саєвичем і М.Гаврилком на Волині у 1916-1917 рр. Вперше за багато літ російської окупації впроваджено українську мову, закладено близько 150 шкіл, товариства "Просвіти", читальні тощо. Причому тільки Кіш збирав на цю роботу щомісячно 1200 корон на книжки, зошити й ін. Великих масштабів набула культурно-освітня діяльність січового стрілецтва на Правобережній Україні. Зокрема під час перебування Легіону УСС у Олександрівську (тепер Запоріжжя) було розгорнуто широку культурно-освітню, пропагандистську і державницьку працю. У відновленій "Просвіті", редакції газети "Січ" працювали січовики. Пожвавилося національне життя у місті та його околицях. Усюди залунала українська мова, стрілецькі пісні. Міський театр, де виступали трупа К.Рубчакової, хор і оркестр Легіону, завжди був переповнений. Добра слава про їхню діяльність котилася по всій Україні [150; 156; 158].

"Згуртувавшись під стягом і назвою стародавньої Запорізької Січі, прийшли на Україну, як сини до матері, - писала про них Софія Тобілевич. - Прийшли, щоб віддати Україні все, чим багата душа запального юнака, та збудити народ України з вікового сну й защепити в його душі перші парості людської і національної свідомості" [240, с.29]. Виховна робота галицького стрілецтва давала щедрий урожай. Вони демонстрували високу ідейність, національну свідомість і військову організованість [240, с.61].

Досвід і традиції організації культурно-освітньої роботи серед населення були перейняті Галицькою Армією. Як уже згадувалося, вона мала сформований розгалужений апарат, відповідні структури і заклади. У ході українсько-польської війни форми і методи цієї роботи вдосконалювалися й набули найбільшого розвитку навесні 1919 р., тобто вже під кінець визвольних змагань на Батьківщині. Плідно працювали на теренах ЗУНР співробітники відділів Пресової Кватири, насамперед видавничого, вічового, театрального, а також відділу освіти, корпусних і бригадних референтур пропаганди й освіти.

Слід відзначити також плідну роботу виховних структур Збірної станиці Галицької Армії у Відні під командуванням сотника Д.Катамая. Це був збірний пункт для українських поворотців з італійського, сербського й албанського фронтів та італійського полону. Щомісячно через Станицю проходило 3-5 тис. осіб, які три-чотири роки були відірвані від рідного краю й не уявляли собі ситуації, що склалася в ЗУНР. Необхідно було не тільки дати їм інформацію, але й відродити у жовнірів прагнення знову взяти зброю для захисту молодої республіки. З цією метою при Збірній станиці були засновані: просвітній гурток, лекторій з історії України, стрілецький хор і оркестр, мистецькі гуртки, читальня. Керував культурно-освітньою роботою хорунжий УГА Б.Яворський [203, с.32-34].

Широких масштабів набула культурно-освітня робота Галицької Армії після переходу через Збруч на територію Правобережної України. Це було викликано двома обставинами. По-перше, надзвичайно низьким рівнем національної свідомості українського населення, яке століттями перебувало під Росією. Командування і політичний провід УГА закликали не лише пропагандистський апарат, але й усіх старшин і стрільців армії розгорнути ідеологічну, культурно-освітню роботу серед місцевого населення, враховуючи досвід січового стрілецтва і сприятливіші умови. "На широкій Україні можна більше зробити агітацією, ніж мечем", - наголошувалося у редакційній статті "Завдання армії" газети "Стрілець". - Треба на численних вічах і сходинах з загалом говорити народові, хто він, і що всі його злидні скінчаться щойно тоді, коли він разом з українською інтелігенцією побудує міцну і самостійну державу". Пропонувалося всіма випробуваними формами і методами пропаганди й агітації розгорнути роботу серед народну мас [223, 26 серп.].

Особливо велике навантаження отримав відділ освіти НКГА. В опублікованій армійською газетою статті "Наше шкільництво" член відділу Б.Заклинський звертав увагу на низький рівень українського шкільництва на Правобережжі і закликав стрілецтво, яке мало позитивний досвід роботи на Волині, взяти активну участь у розвитку освіти. "Без національної школи не буде українського народу", - писав він [231, 18 верес.]. За підрахунками історика О.Реєнта, 1920 р. в Україні з 26 млн. дорослого населення більше 12 млн., тобто 47%, були неписьменними [204, с.201]. Для організації і проведення широкої пропаганди та агітації при Галицькому міністерстві УНР створено спеціальний комітет, який підготував десятки агітаторів із числа галичан [14, с.287].

Уже перші звіти начальника відділу освіти НКГА Д.Стефанюка свідчили про активізацію зазначеної роботи. За період 29 вересня - 15 жовтня 1919 р. його працівники І.Сендецький, Б.Заклинський, Д.Стефанюк та інші провели у Барі, Самгородку, Межирові та інших містечках і селах округи 15 багатолюдних вічей, у програмі яких були політичні доповіді, театральні вистави і концерти стрілецьких хорів та оркестрів. У декількох селах засновано читальні "Просвіти", налагоджено роботу шкіл [236, 28 жовт.]. Працівник Пресової Кватири, уславлений оперний співак, який виступав у театрах Європи й Америки, четар УГА М.Голинський згадував, як керував культурно-масовою роботою у Кам'янці-Подільському, де створив при університеті великий студентський хор. "Цей хор давав самостійні концерти, брав участь у національних святах і був гордістю студентів" [40, с.75].

Інша обставина, що спонукала стрілецтво до активної діяльності, це - розтопити лід недовір'я певної частини українського суспільства до галичан - недавніх вояків австрійської, тобто ворожої, армії. Тож, як згадував колишній комбриг УГА С.Шухевич, "кинулися галичани до культурної праці. Заходами команди етапу творився при неї просвітний відділ. Старшини, інтелігентніші підстаршини і стрільці роз'їздяться по провінції з відчитами, устроюють віча, аматорські вистави, концерти, засновують читальні. Тим способом стараючи бути корисними для тамошнього українського населення, яке що раз більше горнеться до галичан, яких щиро полюбило" [281. Ч.3. С.47-48]. Звичайно, велику повагу і визнання українського населення вояки Галицької Армії заслужили передусім завзятими бойовими діями за звільнення України від більшовиків і денікінців. Але культурно-освітня діяльність їх була не менше значимою за обставин, які склалися восени 1919 р., коли Наддніпрянщину роздирала боротьба різних сил - УНР, більшовики, анархісти батька Махна, денікінці, коли національна свідомість ставала потужною зброєю у боротьбі за незалежність і соборність України.

 
Навіґація по серверу:   головна сторінка «нотатника» · бібліотека Vesna.org.ua
 
Універсальна перекладачка для будь-яких пар мов
Тут спілкуються про літературу
Rambler's Top100 Тлумачний словник: англійсько-білорусько-польсько-російсько-український

Віртуальна Русь, 2005-2011
Пишіть, якщо що...